Авіакатастрофа «Максима Горького»

Максим ГорькийУ теплу сонячну неділю 18 травня 1935 року на Центральному аеродромі під час демонстраційного польоту в московському небі відбулася катастрофа. На очах у представників преси, кінодокументалістів і сотень москвичів, що зібралися, зіткнулися літак-гігант «Максим Горький», диво радянської авіаційної техніки, оснащений першим радянським автопілотом і вісьмома двигунами, і супроводжуючий його легкий винищувач І-5. Обидві машини, обійняті полум’ям, звалилися на землю, забираючи з собою десятки людських життів. Ні машини «швидкої допомоги», ні пожежники нічим не могли вже їм допомогти.

У цю трагедію ніхто не міг повірити навіть тоді, коли догорали обійняті полум’ям уламки літаків. Знімати на фото- і кіноплівку цю катастрофу було заборонено, говорити про неї — теж.

Тоді ніхто і припустити не міг, що задумане грандіозне видовище може обернутися катастрофою. Хіба таке може трапитися з першими радянськими аеропланами — найкращими і найнадійнішими в світі. Хто міг з ходу дати пояснення що трапилося, чи винні були самі льотчики, що зробили невірний маневр, чи ж технічні несправності літаків стали причиною катастрофи? А може бути, вороги соціалізму здійснили свою лиходійську диверсію? В ті роки подібні думки не були рідкістю.

Проте технічні несправності навряд чи були причиною зіткнення літаків. Ще напередодні свята, 17 травня, передполітна перевірка не виявила ніяких неполадок, ніщо не провіщало аварії. «Максим Горький» вже неодноразово стартував, брав участь в зустрічі героїв-челюскінців, не раз кружляв в небі над Москвою, пролітав над Червоною площею. Його вітали тисячі москвичів, які спеціально вибігали на вулиці, щоб подивитися на гримляче в небі диво радянської техніки. Найдивовижнішим було те, що під час його польотів з неба доносилися радіоголоси і музика. Серед перших почесних пасажирів «Максима Горького» знаходився відомий французький льотчик, а пізніше знаменитий письменник Антуан де Сент-Екзюпері, який із захопленням відізвався про нову машину.

Гіганту пророкували велике майбутнє: він повинен був очолити агітаційну ескадрилью.

Історія його зародження типова для того бурхливого часу. Коли у 1932 році відмічалося 40-річчя літературної і громадської діяльності письменника Олексія Максимовича Горького, народилася ідея створити авіаційну агітаційну ескадрилью під назвою «Максим Горький» і очолити її повинен був гігант-аероплан. У країні організували громадський збір коштів, і за короткий строк на спеціальний рахунок в державну скарбницю поступило шість мільйонів рублів.

Над створенням гіганта трудився колектив конструкторів, очолюваний А.Н. Туполевим. У нього входили В.М. Петляков, А.А. Архангельський і інші інженери-конструктори. Для нового літака як базову модель вони вибрали бомбардувальник ТБ-4 (конструкції А.Н. Туполева). Конструктори збільшили розміри бомбардувальника, додали йому двигунів і вийшов місткий пасажирський літак. Довжина його фюзеляжу досягала 32,5 метрів, а розмах крил — 63 метрів. Загальна ж площа внутрішніх салонів складала більше 100 квадратних метрів.

Керував літаком екіпаж з восьми пілотів і штурманів. На борт «Максим Горький» брав 72 пасажирів — кількість на ті часи величезна. Але завдання його полягало не в перевезеннях, а саме в агітації, тому в салонах знаходилося спеціальне устаткування: гучномовна радіоустановка «Голос з неба», кіноустановка, друкарня для друкування листівок, фотолабораторія.

У той травневий день намічалося зробити декілька прогулочних польотів для працівників ЦАГІ (Центральний аерогідродинамічний інститут). Екіпаж складався з 11 чоловік, а пасажирами — їх було 36 чоловік — були запрошені працівники лабораторії з дружинами і дітьми.

Коли літак набрав висоту і зробив обліт аеродрому, то супроводжуючий його винищувач вирішив, ймовірно, для більшого ефекту зробити петлю Нестерова, причому навколо крила «Максима Горького». Планувалося, щоб такий небезпечний маневр зняли кінодокументалісти із землі. Під час цього маневру і відбулося фатальне зіткнення.

Наступного дня в газеті «Правда» з’явилося траурне повідомлення ТАСС. У ньому, зокрема, мовилося, що винищувачем, що супроводжував «Максима Горького», управляв льотчик Благін, який (не дивлячись на категоричну заборону робити які-небудь фігури вищого пілотажу), порушив наказ і на висоті 700 метрів став робити петлю Нестерова. При виході з петлі винищувач врізався в крило «Максима Горького». Літак-гігант перейшов в піке, від одержаних пошкоджень розвалився в повітрі і частинами впав на землю на аеродромі в районі селища «Сокіл».

«Правда» відразу поспішила назвати винуватцем льотчика Благіна, який зважився на небезпечний маневр, не зумів його виконати і своїми діями викликав катастрофу з великими людськими жертвами. Проте насправді все було не зовсім так. Досвідчений льотчик-випробувач, якому довіряли випробовувати туполівські машини, Микола Благін ніколи і ні в якому разі не став би порушувати наказ свого командування. Про це свідчать вся його біографія і послужний список. Навпаки, йому було наказано зробити небезпечний маневр! Саме для зйомок петлі Нестерова на аеродромі і зібралися представники преси і кінодокументалісти, які повинні були відобразити в небі чергове видатне досягнення радянської авіаційної техніки. Про це збиралися доповісти самому вождю.

Льотчик Благін, як пізніше шепотілися між собою його товариші по службі, якраз був незадоволений таким розпорядженням і дуже переживав, чи зуміє він виконати таке відповідальне завдання. Тихохідний винищувач І-5 не відрізнявся ні особливими льотними характеристиками, ні особливою маневреністю, і здійснювати на ньому петлю Нестерова навколо літака з розмахом крил в 63 метри було дуже ризиковано. До того ж треба було зробити попередній розрахунок, але для цього у льотчика Благіна просто не залишалося часу. Не було для цього і технічних можливостей. Йому було доручено зробити ризикований маневр на свій страх і ризик.

Пізніше ця катастрофа обросла різного роду чутками і домислами. Мовилося, наприклад, про те, що у всьому винні кінодокументалісти: нібито це вони намовили Благіна на показовий маневр, саме вони мріяли зняти петлю Нестерова, і Благін пішов їм на поступку. Справа дійшла до того, що кінодокументалістів притягали до кримінальної відповідальності. Про те, що знайшли людей, що зробили злочинну змову, нарком Ягода доповідав Сталіну. Потім з’явилася чутка про нібито напередсплановану диверсію, на яку льотчик Благін вирішив піти зважаючи на свою незгоду з лінією ВКП(б). Саме таран, за його уявленням і з’явився б актом відплати, направленим проти комуністичної партії. Але все це були пізні інсинуації, поширювані спеціально для обмови вже безмовної людини, і служили вони одній меті — затушувати дійсну причину катастрофи.