Залізнична катастрофа під Уфою

Ашинська трагедія

Ашинська трагедіяАшинська трагедія — 4 червня (3 червня за московським часом) 1989 року біля Уфи відбулася найбільша в історії Росії і СРСР залізнична катастрофа. У момент проходження двох пасажирських потягів відбувся катастрофічний вибух необмеженої хмари паливно-повітряної суміші, що утворилася в результаті аварії на трубопроводі, що проходить поряд. Загинули 575 чоловік (за іншими даними 645), поранені 600.

Подія

Найбільша техногенна катастрофа на трубі продуктопроводу «Західний Сибір — Урал-Поволжжя», по якому транспортували широку фракцію легких вуглеводнів (зріджену газо-бензинову суміш), утворилася вузька щілина завдовжки 1,7 м. Через протікання трубопроводу і особливих погодних умов газ скопився в низині, по якій в 900 метрах від трубопроводу проходила Транссибірська магістраль, перегін Улу-Теляк — Аша Куйбишевської залізниці, 1710-й кілометр магістралі, в 11 кілометрах від станції Аша, на території Іглінського району Башкирії.

Машиністи проходячих потягів попереджали диспетчера ділянки, що на перегоні сильна загазованість, але цьому не надали значення.

4 червня 1989 року в 01:15 за місцевим часом (3 червня в 23:15 за московським часом), у момент зустрічі двох пасажирських потягів прогримів могутній об’емий вибух газу і спалахнула гігантська пожежа.

У потягах № 211 «Новосибірськ — Адлер» (20 вагонів) і № 212 «Адлер — Новосибірськ» (18 вагонів) знаходилися 1284 пасажири (зокрема 383 дитини) і 86 членів і локомотивних бригад потягів. Ударною хвилею зі шляхів було скинуто 11 вагонів, з них 7 повністю згоріли.

26 вагонів, що залишилися, обгоріли зовні і вигоріли всередині. За офіційними даними 573 людини загинули (за іншими даними 645), 623 стали інвалідами, одержавши важкі опіки і тілесні ушкодження. Дітей серед загиблих — 181.

Потужність вибуху була оцінена в 300 тонн тринітротолуолу. Зруйновано 350 метрів залізничних колій, 17 кілометрів повітряних ліній зв’язку. Виникла при вибуху пожежа охопила територію близько 250 га.

Трубопровід

Будівництво нафтопроводу «Західний Сибір — Урало-Поволжжя» діаметром 720 мм і завдовжки 1852 км було санкціоновано ухвалою Ради Міністрів СРСР № 20451 від 19 січня 1981 р. і доручено Міннафтопрому і Мінгазстрою. Згідно ухвалі, перша черга нафтопроводу повинна була бути введена в дію в 1983—1984 рр., але керівництво Міннафтопрому ухвалило рішення перепрофілювати вже майже готовий нафтопровід в продуктопровод. Довелося терміново внести в первинний проект зміни, пов’язані з особливими вимогами безпечного транспортування зрідженого газу. Технічними правилами транспортувати зріджений газ по трубопроводах під тиском в трубах діаметром понад 400 мм заборонено, проте при перепрофілюванні на це закрили очі.

Траса продуктопроводу в 14 місцях перетинала залізниці, зокрема, в чотирьох місцях — електрифіковані. Серед них — трансконтинентальна магістраль Москва — Новосибірськ — Владивосток з великим вантажопотоком. Траса продуктопроводу впродовж 273 км небезпечно зближувалася (ближче ніж на 1 км) із залізницями, а також проходила близько до уральських міст Сім, Златоуст і Кропачево.

В ході експлуатації в період з 1985 по 1989 р. на продуктопроводі відбулося 50 крупних аварій і відмов, що не привели до людських жертв.

Після аварії під Уфою продуктопровод не відновлювався і був ліквідований.

Версії аварії

Офіційна версія стверджує, що витік газу з продуктопровода став можливим через пошкодження, нанесені йому ковшом екскаватора при його будівництві в жовтні 1985 року, за чотири роки до катастрофи. Витік почався за 40 хвилин до вибуху.

За іншою версією причиною аварії з’явилася корозійна дія на зовнішню частину труби електричних струмів витоку, так званих «блукаючих струмів» залізниці. За 2-3 тижні до вибуху утворився мікросвищ, потім, в результаті охолоджування труби в місці розширення газу з’явилася тріщина, що розросталася в довжину. Рідкий конденсат просочував грунт на глибині траншеї, не виходячи назовні, і поступово сходив вниз по укосу до залізниці.

При зустрічі двох потягів, ймовірно в результаті гальмування, виникла іскра, яка послужила причиною детонації газу. Але швидше за все причиною детонації газу з’явилася випадкова іскра з-під пантографа одного з локомотивів.

Наслідки

Шість років продовжувався судовий розгляд, було пред’явлене звинувачення дев’яти посадовцям, двоє з них підлягали амністії. Серед інших — начальник СМУ тресту «Нафтопроводмонтаж», виконроби, інші конкретні виконавці. Звинувачення пред’являлися по статті 215, частина II Кримінального кодексу РРФСР. Максимальна міра покарання — п’ять років позбавлення волі.

Була створена Асоціація потерпілих і родичів загиблих під Ашою.

У 1992 році на місці трагедії був споруджений восьмиметровий меморіал. Щорічно біля пам’ятника жертвам катастрофи проходять траурні мітинги.

У 2004 році за завданням ВАТ «Газпром» була розроблена і пройшла відомчі випробування система контролю переходів магістральних трубопроводів через дороги, призначена для моніторингу показників безпеки переходів. З 2005 р. даними системами ведеться планомірне оснащення найбільш відповідальних переходів магістральних газопроводів через дороги.