Пожежа в Дюсельдорфському аеропорту

Пожежа в Дюсельдорфському аеропортуОдинадцятого квітня 1996 року в Німеччині закінчувалися традиційні пасхальні канікули. Ці весняні дні для німців були веселими часом, коли можна дарувати один одному пасхальних зайців і влаштовувати потішні карнавали, висміювати всіх і вся, аж до самого канцлера. Ряджені в карнавальних костюмах заповнили центральні вулиці і площі всіх німецьких міст. Вони несли в руках засвічені бенгальські вогні, а в небо з усіх боків злітали різноколірні ракети.

Дюсельдорф в цьому відношенні не був виключенням. Всі жителі його веселилися від щирого серця, не дивлячись на національну німецьку стриманість. Навіть в аеропорту, де і під час пасхальних канікул не було суєти, з’явилися ряджені. Але літаки приземлялися і злітали строго за розкладом, прямували по своїх маршрутах — до Берліна, Гамбурга, за границю.

Запах диму спочатку уловив хтось із службовців і негайно доповів керівництву. Німці, що звичайно завжди діяли строго по інструкції, цього разу розгубилися. Звичайно, не хотілося піднімати паніку, та і в пожежу не дуже-то вірилося. Дим? А чи не від пасхальної він вертушки? Спочатку так і подумали, що це хтось з ряджених влаштував карнавал в залі очікування: запалив якусь димову шашку або запалив бенгальський вогонь, який сунув потім в урну. Від цього і з’явився неприємний запах.

Відразу ж все перевірили, але нічого не виявили. Всі урни були в порядку. Незабаром службовці аеропорту доповіли, що дим, що з’явився, зовсім не нагадує бутафорський. Він був з домішкою якихось отруйних запахів. Це означає, все-таки дійсно пожежа? Але де загорілось?

Якийсь час ніхто нічого не міг зрозуміти, але потім з’ясувалося, що дим йде з нижніх, здавалося б, безлюдних багажних відділень.

Спочатку було вирішено скористатися силами власних пожежників, відправити їх на пошуки вогнища загорання. Проте в той момент складність боротьби з вогнем полягала в тому, що проникнути в нижні поверхи виявилося не просто важко, а майже неможливо. Звідусіль з нижніх поверхів несподівано повалив важкий отруйний дим, приміщення наповнилися чадним газом, і пожежники не могли пробитися до вогнища заграння. Їм були потрібні протигази, але їх, як це часто трапляється, під рукою не виявилося. На довершення до всіх бід відключилася електрика.

Це був той самий випадок, коли «з іскри зайнялося полум’я». Спочатку необережність і неувага, а потім пожежа розбушувалася так, що погасити її були потрібні вже великі сили. Будівля аеропорту спалахнула раптово і одночасно вся, неначе навколо спеціально розлили горючу речовину. Воднораз вогонь побіг по килимових покриттях, захопивши пластикові меблі і віконні портьєри. Службовий персонал у цей момент вже в паніці покидав будівлю аеропорту. Чи могли там залишатися пасажири? На щастя, вони теж встигли вискочити.

Пожежники з брандспойтами бігали навколо приміщень, що горять, але тяга була настільки велика, що струмені води, здавалося, тільки сприяють горінню. Швидко спалахнули всі обробні матеріали, від жару, що наступив, навіть камені стали плавитися. Коли весь резерв власних протипожежних сил був використаний без особливого успіху, керівництво аеропорту вирішило нарешті призвати на допомогу міських пожежників. Але дорогоцінний час було вже упущено.

Над аеропортом зазвучала сирена: «Тривога! Пожежа! Всім терміново покинути будівлю!». Негайно припинили роботу диспетчери. Сигнал тривоги прийняли льотчики підлітаючих літаків і змінили курс. Над дюсельдорфським аеропортом піднімалися чорні клуби диму.

Через десять хвилин з міста із завиванням прибули десятки червоних пожежних машин, які оточили будівлю аеропорту. До цього часу полум’я не тільки охопило вже майже всі приміщення першого поверху, але і проривалося на верхні. Горіли всі внутрішні службові приміщення, а внизу в багажному приміщенні полум’я вже давно палахкотіло щосили. По аеродрому продовжував слатися чорний отруйний дим.

Сигнал тривоги рознісся по всій Німеччині: «Аеропорт Дюсельдорфа не приймає! Він у вогні». Незабаром полум’я вийшло з-під контролю людей. Ним були охоплені не тільки декілька поверхів будівлі аеровокзалу, але з’явилася небезпека спалаху складів, в яких знаходилися бензобаки з пальним. Внизу, в комунікаційних шахтах, вигоряли всі кабелі і труби. Ізоляційні матеріали, якими вони були покриті, виділяли токсичний дим і запах. Отруйний газ був настільки сильний, що деякі службовці, вдихнувши його, непритомніли і їх відразу ж відвозили машини «швидкої допомоги».

Але незабаром з’ясувалося найстрашніше. Ніхто і не припускав, що в нижніх поверхах (у так званих відстійниках) опиниться частина пасажирів. У сум’ятті, що почалося, всі якось забули про людей, які, зійшовши з останніх рейсів, чекали, коли за ними прийдуть і випустять для отримання багажу.

Дисципліновані пасажири спочатку нічого не могли зрозуміти. Вони чекали бортпровідниць, але до них ніхто не приходив. А дим і чадний газ, що з’явилися незабаром, буквально звалили людей з ніг. Надихавшись ними, вони непритомніли і падали на підлогу. Деякі намагалися повзти до дверей, щоб вибратися на свіже повітря. Багато хто вже просто втратив орієнтацію. Вони билися в скляні двері і не змогли вирватися із закритих приміщень. У ці святкові дні ніхто із службовців до ладу не знав, чи залишалися ще пасажири в накопичувачах чи ні. А якщо вони там є, то скільки їх? Взагалі слід визнати, що паніка і плутанина, котрі почалися зумовили масу недоліків в гасінні пожежі і велику кількість жертв.

Наприклад, керівництво аеропорту, думаючи про порятунок майна, намагалося не допустити розповсюдження полум’я і дало команду відключити струм. Воднораз всі приміщення були знеструмлені, і в результаті декілька десятків пасажирів застрягли в ліфтах. Всі їх спроби вийти назовні були приречені, їх криків ніхто навіть не чув.

Декілька чоловік знепритомніли і задихнулися в диму на різних поверхах. Коли їх виявили пожежники, що приїхали з міста, було вже пізно: їм не змогли допомогти ні санітари, ні лікарі.

Чотири години продовжувалася боротьба з вогнем. Задіяні були десятки пожежних машин, сотні людей, тонни пінної суміші були вилиті на будівлю аеропорту.

Коли врешті-решт полум’я усмирили, то всі побачили, що сучасна будівля зі скла і бетону, якою так гордилися дюсельдорфці, перестала існувати. Від неї залишився тільки зкорчений чорний остов. Будівлі і приміщенням аеропорту був завданий матеріальний збиток в декілька мільйонів німецьких марок.

Дисциплінована і благополучна Німеччина була приголомшена цією трагедією. У ній загинули близько двадцяти чоловік, шістдесят стали інвалідами, одержавши опіки різного ступеня тяжкості.

Згодом експерти з комісії по розслідуванню встановили причину, по якій виникла пожежа. Винні були зовсім не ряджені і учасники карнавалу, як передбачалося спочатку. Під час проведення звичайних зварювальних робіт були порушені правила техніки безпеки. Зварка здійснювалася вгорі на металевій гратчастій підлозі, іскри крізь грати полетіли вниз і потрапили в багажне відділення. Там почали тліти і потім запалали складені речі. Потім вогонь перекинувся на горючі кабелі. Розповсюдженню пожежі сприяли вентиляційні люки, в яких утворилася могутня, як вихор, тяга, і незабаром полум’я з нижніх поверхів перейшло на верхні. Затримка керівництва аеропорту з викликом пожежних машин привела до руйнівних наслідків і загибелі багатьох людей.

Це була найважча катастрофа, яка коли-небудь траплялася в аеропортах Німеччини за всю історію розвитку авіації в цій країні.

В результаті пожежі, під час якої загинуло 17 чоловік і ще 88 постраждали, термінали А і В були практично повністю зруйновані, а уцілілі частини будівель були знесені Через високу концентрацію отруйних речовин, що утворилися при пожежі. Термінал З після декілька місяців відновних робіт відновив свою діяльність.