Велика лондонська пожежа

Велика лондонська пожежаВелика пожежа в Лондоні (англ. Great Fire of London) продовжувалася протягом чотирьох днів, з 2 по 5 вересня 1666 року.

Пожежа загрожувала аристократичному району вестмінстер (сучасний Вест-Енд), палацу Вайтхолл і більшості з приміських трущоб, проте вона не змогла досягти цих округів. При пожежі згоріло 13500 будинків, 87 приходських церков (навіть Собор святого Павла), велика частина урядових будівель. Вважається, що пожежа позбавила даху 70 тисяч чоловік, при тодішньому населенні центральної частини Лондона в 80 тисяч. Точно невідомо, скільки людей загинуло при пожежі, є відомості всього лише про декілька жертв, але безліч жертв не були записані. Крім того, вогонь міг кремувати багатьох, залишаючи невпізнанні останки.

Пожежа почалася в пекарні Томаса Фаррінера на вулиці Пуддінг Лейн. Загорілось відразу після півночі в неділю, 2 вересня. Вогонь став швидко розповсюджуватися по місту в західному напрямі. Пожежники того часу, як правило, застосовували метод руйнування будівель навколо пожежі для того, щоб вогонь не розповсюджувався. Це не зробили тільки тому, що лорд-мер, пан Томас Бладворт, не був впевнений в доцільності цих заходів. На той час, коли він наказав зруйнувати будівлі, було надто пізно. Деякі люди вважали, що підпал зробили іноземці. Вони були впевнені, що він був голландський і французький. Обидві країни були ворогами Англії під час Другої Англо-голландскої Війни, яка тривала у той час.

У понеділок пожежа продовжила розповсюджуватися на північ, до центру Лондона. У вівторок пожежа розповсюдилася містом, зруйнувавши Собор святого Павла, і перейшла на протилежний берег річки Фліт. Спроба загасити вогонь, як вважають, увінчалася успіхом через дві речі: стих східний вітер, і гарнізону Тауера за допомогою пороху вдалося створити протипожежні розриви між будівлями для запобігання подальшому розповсюдженню на схід.

Соціальні і економічні проблеми, які виникли в результаті цієї стихійної біди, були дуже великими. Карл II призвав погорільців виїхати з Лондона і влаштуватися в іншому місці. Він побоювався, що в Лондоні спалахне заколот серед тих, хто втратив своє майно. Не дивлячись на численні радикальні пропозиції, Лондон був реконструйований по тому ж плану, що і до пожежі.

Пожежа, як повідомляється, також допомогла позбавитися Великої чуми, яка лютувала в Лондоні в 1665 році.

Оцінки жертв і руйнувань

Лише декілька випадків смерті від пожежі офіційно зареєстровані. Портер (Porter) дає цифру вісім, а Тінісвуд (Tinniswood) говорить про «одну особу», хоч і додає, що деякі смерті були незареєстровані. Також він додає, що, крім смертей від пожежі і вдихання диму, люди також гинули в імпровізованих таборах. Хансон (Hanson) не згоден з ідеєю, що існує тільки декілька смертельних випадків, перераховуючи відомі випадки смерті з голоду і умов життя людей, які «тулилися в халупах або жили серед розвалин, які раніше були їх будинками» в холодну зиму, яка послідувала за пожежею.

Матеріальний збиток склав 13200 будинків, більше 80 приходських церков (у тому числі і Собор святого Павла) і багато інших будівель. Загальний збиток від пожежі був оцінений в астрономічну на ті часи суму в 10 мільйонів фунтів стерлінгів.

Наслідки

Реальних винних у виникненні пожежі так і не знайшли. У 1667 році Королівська Рада ухвалила, що пожежа була нещасним випадком, викликаним «рукою Божою, сильним вітром і дуже сухою порою року». Люди, що підстібалися жаданням швидкого знаходження козла відпущення, оголосили винним у виникненні вогню француза-доглядача, простолюдина, Роберта Хьюберта, який був названий агентом Папи римського і призвідником пожежі у Вестмінстері. Він, пізніше, змінив версію, сказавши, що спочатку підпалив булочну на Пуддінг Лейн. Х’юберт був визнаний винним, і, не дивлячись на благання про прощення, повішений в Тібурні 28-го вересня 1666. Після його смерті, стало відомо, що він прибув до Лондона через 2 дні після початку пожежі. Ці твердження, що католики почали пожежу, використовувалися як сильна політична пропаганда супротивниками прокатолицького режиму Карла II, головним чином під час Папської змови і пізніше, при його правлінні.